Статья 18 ч 1

Стаття 18. Основні обов’язки поліцейського

Про Національну поліцію

  • перевірено сьогодні
  • закон від 31.08.2018
  • вступив у чинність 02.07.2015

Ст. 18 Про поліцію в останній чинній редакції від 2 липня 2015 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Розділ III. Система поліції та статус поліцейських

Стаття 18. Основні обов’язки поліцейського

1. Поліцейський зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров’я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

2. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

3. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук.

4. Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

ІРС — Інститут релігійної свободи, Київ

«Про військовий обов’язок і військову службу»

Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою
і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного
обов’язку щодо захисту Вітчизни.

Стаття 2. Військова служба і виконання військового обов’язку
в запасі

1. Військова служба є державною службою особливого характеру,
яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом
здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом
Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується
громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу
роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

2. Порядок проходження громадянами України військової служби,
їх права та обов’язки визначаються цим Законом, відповідними
положеннями про проходження військової служби громадянами України,
які затверджуються Президентом України, та іншими
нормативно-правовими актами.

3. Військова служба в Україні організується з дотриманням
конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних
організацій від держави.

4. Види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і
старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових
навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають
у своєму складі військові інститути, факультети військової
підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової
підготовки (далі — вищі військові навчальні заклади та військові
навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); < Абзац четвертий
частини четвертої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3353-VI від 12.05.2011 >

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

5. Строкову військову службу громадяни України проходять
відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової
спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного
захисту Вітчизни.

6. Виконання військового обов’язку в запасі полягає в
дотриманні військовозобов’язаними порядку і правил військового
обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань,
навичок і умінь, необхідних для виконання обов’язків військової
служби в особливий період.

7. Громадяни України в добровільному порядку можуть проходити
службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших
військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у
військовому резерві, строки, умови й порядок її проходження, а
також підстави й порядок звільнення зі служби визначаються цим
Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами
України служби у військовому резерві, які затверджуються
Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

8. Структура військового резерву людських ресурсів
установлюється Міністерством оборони України та затверджується
Кабінетом Міністрів України.

9. Громадяни України, які призвані або добровільно вступили
на військову службу, складають Військову присягу на вірність
Українському народу.

10. Громадяни України, які приписуються до призовних
дільниць, направляються для підготовки до військової служби,
призиваються або приймаються на військову службу, та
військовозобов’язані, які приймаються на службу у військовому
резерві або призначені для комплектування посад за відповідними
військово-обліковими спеціальностями під час проведення
мобілізації, проходять обов’язковий медичний огляд. Порядок
проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони
України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно
до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за
погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі
охорони здоров’я. Перелік військово-облікових спеціальностей
затверджується Міністерством оборони України.


Стаття 16. Призовні комісії

1. Для проведення призову громадян України на строкову
військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії у
такому складі:

голова комісії — заступник голови районної державної
адміністрації (виконавчого органу міської ради);

районний (міський) військовий комісар;

заступник керівника районного (міського) органу управління
освітою;

заступник начальника районного (міського) органу внутрішніх
справ;

лікар, який організовує роботу медичного персоналу щодо
медичного огляду призовників;

психолог соціальної служби районної державної адміністрації
(виконавчого органу міської ради);

представники Збройних Сил України та інших військових
формувань, громадських організацій, підприємств, установ і
організацій за попереднім узгодженням з головою комісії;

2. Персональний склад районної (міської) призовної комісії,
графік засідань призовної комісії, порядок проведення та
забезпечення заходів з організації призову громадян України на
строкову військову службу затверджуються головою районної
державної адміністрації (виконавчого органу міської ради).

3. На районні (міські) призовні комісії покладається:

організація медичного огляду призовників та призов громадян
України на строкову військову службу з призначенням їх для служби
у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;

надання призовникам відстрочки від призову на строкову
військову службу на підставах, передбачених статтею 17 цього
Закону;

звільнення призовників від призову на строкову військову
службу на підставах, передбачених статтею 18 цього Закону, взяття
їх на облік військовозобов’язаних або виключення з військового
обліку;

направлення призовників, які виявили бажання вступити до
вищих військових навчальних закладів або військових навчальних
підрозділів вищих навчальних закладів, для проходження випробувань
та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в
такому направленні;

направлення до лікувально-профілактичних закладів за місцем
проживання (перебування) громадян, яких визнано тимчасово
непридатними до військової служби;

організація роботи з вивчення особистостей призовників, їх
морально-ділових якостей та сімейного стану;

направлення до відповідних правоохоронних органів матеріалів
на призовників, які ухиляються від призову на строкову військову
службу;

виключення з військового обліку призовників громадян у
зв’язку з направленням їх для проходження альтернативної
(невійськової) служби;

внесення на розгляд призовної комісії вищого рівня клопотань
щодо надання громадянам України відстрочок від призову на строкову
військову службу у випадках, не передбачених цим Законом.

4. У разі втрати (зміни) підстав щодо надання призовникам
відстрочки від призову на строкову військову службу, передбачених
цим Законом, призовна комісія може скасувати (змінити) раніше
прийняте нею рішення.

5. Рішення призовної комісії може бути оскаржено громадянином
України до призовної комісії вищого рівня або до суду в порядку,
передбаченому законом.

6. Для керівництва і контролю за діяльністю районних
(міських) призовних комісій в Автономній Республіці Крим, областях
та місті Києві утворюються відповідно призовна комісія Автономної
Республіки Крим, обласні та Київська міська призовні комісії.
Персональний склад призовної комісії Автономної Республіки Крим,
обласних, Київської міської призовних комісій, порядок проведення
та забезпечення роботи з організації призову затверджуються
відповідно Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та
головами обласних, Київської міської державних адміністрацій.

7. На призовну комісію Автономної Республіки Крим, обласні та
Київську міську призовні комісії покладаються:

керівництво діяльністю районних (міських) призовних комісій;

організація медичного огляду громадян України, які визнані
районними (міськими) комісіями з питань приписки або районними
(міськими) призовними комісіями непридатними або тимчасово
непридатними до військової служби за станом здоров’я, та громадян
України, які заявили про незгоду з результатами медичного огляду
чи рішеннями районних (міських) комісій з питань приписки або
районних (міських) призовних комісій, а також громадян, які
призвані на строкову військову службу безпосередньо перед їх
відправленням у військові частини;

перевірка підстав щодо надання відстрочки або звільнення
громадян України від призову на строкову військову службу;

контроль за обґрунтованим призначенням призовників для служби
у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні з
урахуванням їх освіти, досвіду, здібностей, інтересів та особистих
можливостей;

розгляд скарг громадян на рішення та дії районних (міських)
призовних комісій.

8. Призовна комісія Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська міська призовні комісії мають право переглядати та
змінювати рішення відповідних районних (міських) призовних комісій
та рішень районних (міських) комісій з питань приписки стосовно
громадян України, визнаних непридатними до військової служби за
станом здоров’я.

9. Рішення призовної комісії Автономної Республіки Крим,
обласних, Київської міської призовних комісій може бути оскаржено
до суду в порядку, передбаченому законом.

Стаття 17. Відстрочка від призову на строкову військову
службу

1. Відстрочка від призову на строкову військову службу
надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної
комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами,
станом здоров’я, для здобуття освіти та продовження професійної
діяльності.

2. Відстрочка від призову на строкову військову службу за
сімейними обставинами за їх бажанням надається призовникам, які
мають:

1) непрацездатних батька і матір чи одинокого непрацездатного
батька (одиноку непрацездатну матір) або непрацездатних осіб, під
опікою, піклуванням чи на утриманні яких перебував призовник, або
осіб, над якими призовник здійснює опіку чи піклування, якщо вони
не мають інших працездатних осіб — громадян України, зобов’язаних
відповідно до законодавства їх утримувати. Непрацездатність
зазначених осіб визначається в порядку, встановленому
законодавством;

2) неповнолітніх рідних (повнорідних чи неповнорідних) братів
і сестер або непрацездатних рідних (повнорідних чи неповнорідних)
братів і сестер незалежно від їх віку, якщо вони не мають інших
працездатних осіб, крім призовника, зобов’язаних відповідно до
законодавства їх утримувати;

3) одинокого батька або одиноку матір, у яких на утриманні
перебувають двоє чи більше неповнолітніх дітей, до досягнення
старшим із них повноліття;

4) дитину віком до трьох років або старшу трьох років, яка
виховується без матері у зв’язку з її смертю або за рішенням суду;

5) двох і більше дітей;

8) вагітну дружину.

3. Відстрочка від призову на строкову військову службу за
сімейними обставинами за власним бажанням може надаватися
призовнику, який є сиротою.

4. За наявності в сім’ї двох і більше синів, один з яких
проходить строкову військову службу, відстрочка від призову на
строкову військову службу за сімейними обставинами може надаватися
призовнику на час проходження строкової військової служби його
братом.

5. У разі якщо призову на строкову військову службу
підлягають кілька синів одночасно, відстрочка може надаватися
одному з них за їх бажанням з урахуванням пропозиції батьків.

6. Районна (міська) призовна комісія може прийняти рішення
про надання призовнику відстрочки від призову на строкову
військову службу за сімейними обставинами, незважаючи на небажання
призовника нею скористатися, виходячи при цьому з того, що його
призов може суттєво погіршити матеріальне становище осіб, яких
відповідно до законодавства він повинен утримувати.

7. Відстрочка від призову на строкову військову службу за
станом здоров’я на строк до одного року надається призовникам, які
визнані під час медичного огляду тимчасово непридатними до
військової служби.

8. Відстрочка від призову на строкову військову службу для
здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам
призовного віку, які навчаються:

у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних
закладах з денною формою навчання. У разі досягнення такими
призовниками 21-річного віку відстрочка втрачає силу;

у вищих навчальних закладах з денною формою навчання, у тому
числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного
рівня вищої освіти;

у середніх або вищих духовних навчальних закладах з денною
формою навчання;

в інтернатурі, аспірантурі або докторантурі з відривом або
без відриву від виробництва.

9. Право на відстрочку від призову на строкову військову
службу для здобуття освіти також мають громадяни України, які в
рамках міжнародних договорів України навчаються у навчальних
закладах інших держав.

10. Відстрочка від призову на строкову військову службу для
здобуття освіти надається один раз за період навчання, і громадяни
призовного віку, відраховані з навчальних закладів за власним
бажанням, за невиконання навчального плану, порушення умов
контракту або недисциплінованість втрачають право на відстрочку
від призову на строкову військову службу незалежно від їх
повторного зарахування до того чи іншого вищого навчального
закладу або поновлення у вищому навчальному закладі.

11. Громадяни призовного віку, які перервали навчання у
зв’язку з отриманням академічної відпустки за станом здоров’я або
сімейними обставинами, для догляду за близькими родичами,
зазначеними в абзаці третьому частини одинадцятої статті 15 цього
Закону, право на надану відстрочку від призову на строкову
військову службу не втрачають.

12. У разі переведення призовників, які навчаються у вищих
навчальних закладах III або IV рівня акредитації з денною формою
навчання, для навчання в інший вищий навчальний заклад зазначеного
рівня акредитації і форми навчання право на відстрочку від призову
на строкову військову службу не втрачається за умови переведення
протягом навчального року на курс не нижче того, на якому вони
навчалися, а після закінчення навчального року — на вищий курс.

13. Відстрочка від призову на строкову військову службу для
продовження професійної діяльності надається таким громадянам
призовного віку:

педагогічним працівникам з повною вищою освітою, основним
місцем роботи яких є загальноосвітні навчальні заклади, за умови
повного навантаження на займаній посаді, — на весь період їх
роботи за спеціальністю;

медичним працівникам за умови повного навантаження на
займаній посаді — на весь період їх роботи у сільській місцевості
за фахом;

випускникам вищих навчальних закладів, інтернатури,
аспірантури або докторантури, які займають посади наукових
працівників в установах Національної академії наук України, — на
весь період роботи;

випускникам професійно-технічних навчальних закладів за умови
їх роботи за здобутою професією на підприємствах, в установах,
організаціях державної або комунальної форм власності, — на один
рік з дня закінчення навчального закладу;

священнослужителям, які закінчили вищі або середні духовні
навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, що
діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому
порядку, — на час виконання обов’язків священнослужителя;

кандидатам у народні депутати України, зареєстрованим у
встановленому порядку, за їх заявою — до дня опублікування
результатів виборів включно;

сільським, селищним та міським головам і депутатам місцевих
рад — на строк виконання ними цих повноважень;

особам, які самостійно або разом з батьками ведуть фермерське
господарство, — на строк не більше одного року з моменту отримання
для цієї діяльності земельної ділянки;

особам, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) наук
та працюють на посадах за спеціальністю відповідно до групи
спеціальностей галузі науки, з якої присуджено науковий ступінь, —
на весь період їх роботи за цією спеціальністю. < Частину
тринадцяту статті 17 доповнено абзацом десятим згідно із Законом
N 4352-VІ від 07.02.2012 >

14. Відстрочка від призову на строкову військову службу
надається призовникам, щодо яких провадиться дізнання чи досудове
слідство або стосовно яких кримінальна справа розглядається
судом, — до прийняття відповідного рішення.

15. У випадках, не передбачених цим Законом, відстрочка від
призову на строкову військову службу може бути надана призовникам
згідно з рішеннями призовної комісії Автономної Республіки Крим,
обласних та Київської міської призовних комісій за поданням
районних (міських) призовних комісій.

16. Призовники, яким надано відстрочку від призову на
строкову військову службу, зобов’язані щороку до 1 жовтня подавати
у районні (міські) військові комісаріати документи, що
підтверджують їх право на відстрочку.

17. Призовники, які втратили підстави для надання відстрочки
від призову на строкову військову службу, а також особи, які не
мають права на відстрочку або підстав для звільнення від призову
на строкову військову службу, передбачених статтями 17 та 18 цього
Закону, і не призвані з різних причин на строкову військову службу
у встановлені строки, повинні бути призвані під час здійснення
чергового призову.

Стаття 18. Звільнення від призову на строкову військову
службу

1. Від призову на строкову військову службу в мирний час
звільняються громадяни України:

які визнані за станом здоров’я непридатними до військової
служби в мирний час;

які до дня відправлення на строкову військову службу досягли
25-річного віку;

батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або
сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час
проходження військової служби або зборів військовозобов’язаних.
Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій
підставі, можуть його не використовувати;

які до набуття громадянства України пройшли військову службу
в інших державах;

які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі,
обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із
звільненням від відбування покарання;

яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно
військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького)
складу.


Стаття 30. Звільнення від проходження зборів

1. Від проходження зборів звільняються (крім резервістів):
< Абзац перший частини першої статті 30 в редакції Закону
N 1834-VI від 21.01.2010 >

1) працівники Збройних Сил України та інших військових
формувань;

2) працівники підприємств, установ і організацій цивільної
авіації, які безпосередньо забезпечують перевезення,
обслуговування та ремонт повітряних суден і аеродромної техніки;

3) плавучий склад суден морського і річкового транспорту та
суден рибної промисловості в період навігації;

4) особи, які працюють у сільському господарстві, а також
зайняті на підприємствах з ремонту сільськогосподарської
техніки, — в період посівних і збиральних робіт, за винятком
перевірочних зборів;

5) науково-педагогічні (педагогічні) працівники вищих,
професійно-технічних і середніх навчальних закладів — в період,
коли у цих закладах проводяться заняття;

6) студенти вищих навчальних закладів з денною і вечірньою
формами навчання — на весь строк навчання, а студенти вищих
навчальних закладів із заочною формою навчання і такі, що здають
іспити екстерном, а також аспіранти та докторанти — в період
екзаменаційних сесій;

7) військовозобов’язані-жінки, за винятком перевірочних
зборів;

8) особи, звільнені з військової служби, — протягом року
після звільнення в запас, за винятком перевірочних зборів;

9) військовозобов’язані, які мають дітей віком до трьох років
або трьох і більше дітей віком до 16 років;

10) військовозобов’язані — у зв’язку з депутатською
діяльністю;

11) військовозобов’язані, заброньовані за органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами та організаціями на період мобілізації та воєнний час;

12) студенти, які навчаються у вищих і середніх духовних
навчальних закладах;

13) священнослужителі, які займають посаду в одній з
релігійних організацій, що діє за статутом (положенням),
зареєстрованим у встановленому порядку;

14) кандидати в народні депутати України, зареєстровані в
установленому порядку, за їх заявою — до дня опублікування
результатів виборів включно.

2. В окремих випадках, за наявності інших поважних причин і
подання військовозобов’язаними відповідних документів, рішення про
звільнення від проходження зборів приймається районним (міським)
військовим комісаріатом, де вони перебувають на військовому
обліку.

3. Резервісти звільняються від проходження навчальних та
перевірочних зборів у порядку, встановленому положеннями про
проходження громадянами України служби у військовому резерві.

< Статтю 30 доповнено частиною третьою згідно із Законом
N 1834-VI від 21.01.2010 >

Стаття 37. Взяття на військовий облік, зняття та виключення з
нього

1. Взяттю на військовий облік призовників та
військовозобов’язаних у районних (міських) військових комісаріатах
підлягають громадяни України:

1) на військовий облік призовників:

приписані до призовних дільниць;

які прибули з інших місцевостей
(адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону
на нове місце проживання;

які набули громадянства України і згідно з цим Законом
підлягають приписці до призовних дільниць;

2) на військовий облік військовозобов’язаних:

звільнені з військової служби в запас;

звільнені з альтернативної (невійськової) служби;

військовозобов’язані, які прибули з інших місцевостей
(адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону
на нове місце проживання;

звільнені зі служби начальницького та рядового складу
Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу
виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної
кримінально-виконавчої служби України, Державної податкової
адміністрації України; < Абзац п'ятий пункту 2 частини першої
статті 37 із змінами, внесеними згідно з Законом N 1254-VI
від 14.04.2009 >

які набули громадянства України і згідно з цим Законом
підлягають взяттю на облік військовозобов’язаних;

виключені з військового обліку Служби безпеки України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від
призову на строкову військову службу.

2. Взяттю на військовий облік військовозобов’язаних
підлягають жінки, що належать до категорій, зазначених у частині
одинадцятій статті 1 цього Закону.

3. Призовники та військовозобов’язані після прибуття до
нового місця проживання зобов’язані в семиденний строк стати на
військовий облік.

4. У воєнний час виїзд призовників і військовозобов’язаних з
місця проживання без дозволу районного (міського) військового
комісаріату забороняється.

5. Зняттю з військового обліку призовників та
військовозобов’язаних у військових комісаріатах
(військовозобов’язаних Служби безпеки України у Центральному
управлінні або регіональних органах Служби безпеки України)
підлягають громадяни України: < Абзац перший частини п'ятої статті
37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2926-VI від
13.01.2011 >

1) з військового обліку призовників:

які вибувають в іншу місцевість
(адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця
проживання;

які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України;

які взяті згідно з рішеннями комісії з питань приписки або
призовної комісії на облік військовозобов’язаних;

які отримали військові звання офіцерського складу після
проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів
запасу;

2) з військового обліку військовозобов’язаних:

які вибувають в іншу місцевість
(адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця
проживання;

які після проходження строкової військової служби прийняті на
військову службу до інших військових формувань або на службу в
органи внутрішніх справ, податкової міліції, в органи і підрозділи
цивільного захисту, в Державну службу спеціального зв’язку та
захисту інформації України та в Державну кримінально-виконавчу
службу України; < Абзац третій пункту 2 частини п'ятої статті 37
із змінами, внесеними згідно з Законами N 1254-VI від 14.04.2009,
N 3353-VI від 12.05.2011 >

які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;

в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.

6. Виключенню з військового обліку у районних (міських)
військових комісаріатах (військовозобов’язаних Служби безпеки
України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби
безпеки України) підлягають громадяни України, які: < Абзац перший
частини шостої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2926-VI від 13.01.2011 >

1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені
для проходження альтернативної (невійськової) служби;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових
навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих
навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до
військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення
тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання
покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного
характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або
спорідненої з нею спеціальності;

7. Взяття на військовий облік військовозобов’язаних Служби
безпеки України здійснюється з урахуванням особливостей,
визначених Законом України «Про Службу безпеки України».

< Статтю 37 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2926-VI
від 13.01.2011 >

Стаття 18. Звільнення від призову на строкову військову службу

Про військовий обов’язок і військову службу

  • перевірено сьогодні
  • закон від 13.10.2018
  • вступив у чинність 25.03.1992

Ст. 18 Про військовий обов’язок і військову службу в останній чинній редакції від 8 лютого 2015 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Глава III. Приписка громадян україни до призовних дільниць, призов і прийняття на військову службу

Стаття 18. Звільнення від призову на строкову військову службу

1. Від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України:

які визнані за станом здоров’я непридатними до військової служби в мирний час;

які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 27-річного віку;

які виконали обов’язки служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів;

батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов’язаних. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використовувати;

які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;

які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (КУоАП Украины) с комментариями к статьям

Стаття 18. Крайня необхідність

НЕ является административным правонарушением действие, хотя и предусмотрена настоящим Кодексом или иными законами, устанавливающими ответственность за административные правонарушения, но совершенное в состоянии крайней необходимости, то есть для устранения опасности, угрожающей государственному или общественному порядку, собственности, правам и свободам граждан, установленному порядка управления, если эта опасность при данных обстоятельствах не могла быть устранена другими средствами и если причиненный вред является менее значительным, чем предотвращенный вред.

Комментарий:

соответствии положениям комментируемой статьи в случае совершения лицом деяния в состоянии крайней необходимости такое лицо не только освобождается от административной ответственности, а такие действия вообще не рассматриваются как административное правонарушение, поскольку в деянии нет признака вины. Похожая норма содержится в Уголовном кодексе Украины, соответствии с ч. 1 ст. 39 которого не является преступлением причинение вреда правоохраняемым интересам в состоянии крайней необходимости, то есть для устранения опасности, непосредственно угрожающей личности либо охраняемым законом правам этого человека или других лиц, а также общественным интересам или интересам государства, если эту опасность в данной обстановке нельзя было устранить иными средствами и если не было допущено превышения пределов крайней необходимости. Так же и в административном праве не является административным правонарушением причинение вреда охраняемым законом об административных правонарушениях интересам в состоянии крайней необходимости.

Институт крайней необходимости призван способствовать повышению социальной активности участников общественных отношений, является гарантией правовой защиты человека, участвует в предотвращении вреда правам граждан, интересам государства и общества.

О ‘ объектами защиты от опасности является государственный или общественный порядок, собственность, права и свободы граждан, установленный порядок управления.

В комментируемой статье раскрывается содержание крайней необходимости и определяются условия, при которых действия лица в этом состоянии не является административным правонарушением. В случае крайней необходимости происходит столкновение двух интересов: угроза причинения вреда одним охраняемым законом интересам устраняется путем причинение вреда, хотя и меньшей, другим.

Состояние крайней необходимости возникает, когда есть настоящая, реальная, а не мнимая угроза указанным интересам. Если угроза указанным охраняемым интересам может возникнуть в будущем, деяние не может считаться совершено в состоянии крайней необходимости. На это прямо указывают слова текста статьи « для устранения опасности, угрожающей ». Источниками угрожающей опасности при крайней необходимости, в частности могут быть стихийные явления — наводнения, пожара, землетрясения и т.д., дикие или домашние животные, например при их нападения на человека, источники повышенной опасности, например неисправна автомашина, человек, что причиняет или угрожает нанести ущерб охраняемым законом интересам.

статья предусматривает, что опасность при таких обстоятельствах не может быть устранена другими средствами, т.е. средствами, не связанных ‘ связанными с причинением вреда другим охраняемым законом интересам. Это — одно из важнейших условий правомерности акта крайней необходимости. Способ сохранения охраняемого законом интереса за счет другого должен быть именно крайним. Если для предотвращения грозящей опасности, у лица есть путь, не связанных ‘ связан с причинением вреда, она должна выбрать именно этот путь. Иначе ссылка на состояние крайней необходимости исключается (в этом, кстати, проявляется одно из существенных отличий крайней необходимости от необходимой обороны). Вред, причиненный в состоянии крайней необходимости, должен быть менее значительным, чем предотвращенный жаль. Причинение вреда, равной той, которая могла быть вызвана или вреда большего, не может быть оправдана состоянием крайней необходимости. В частности нельзя спасать одно благо за счет причинения вреда равноценном благу. Вопрос о том, какой вред считать более значительным, а какую менее, является вопросом факта и решается в каждом конкретном случае в зависимости от конкретных обстоятельств дела. В основу оценки вреда причиненного и вреда предотвращенного должны быть положены как о ‘ объективный, так и суб ‘ объективный критерии, однако определяющим должно быть об ‘ объективный критерий. В законе нет указания на то, чтобы наносимый вред был наименьшим из всех возможных, этот вред лишь должна быть менее значительной по сравнению с отвлеченной.

Действия лица, устраняет угрозу указанным охраняемым законом интересам, формально образуют состав одного или нескольких правонарушений, предусмотренных соответствующими статьями КоАП или иного закона, устанавливающего административную ответственность за административные правонарушения. Например, разбивания оконного стекла автобуса для обеспечения эвакуации пассажиров при пожаре формально образует состав правонарушения, предусмотренного ч. 1 ст. 119 КоАП, которая устанавливает ответственность за повреждение внутреннего оборудования и стекол автобусов, маршрутных такси, троллейбусов или трамваев. Проезд на запрещающий сигнал светофора, который осуществлено с целью избежать столкновения с пешеходом, нарушает правила дорожного движения, формально образует состав административного правонарушения, предусмотренного ст. 122 КоАП. Для ликвидации пожара может возникнуть необходимость в порче или загрязнении сельскохозяйственных и других земель (ст. 52 КоАП), нарушение правил водопользования (Ст. 60 КоАП), незаконной порубке, повреждении и уничтожении лесных культур и молодняка (ст. 65КпАП) и т.д.. Поскольку указанные действия совершении для устранения опасности, угрожающей охраняемым законом интересам, эта опасность не может быть устранена другими средствами, а причиненный вред является менее значительным, чем предотвращенный, эти действия не могут считаться административными правонарушениями.

Статья 18. Рецидив преступлений

1. Рецидивом преступлений признается совершение умышленного преступления лицом, имеющим судимость за ранее совершенное умышленное преступление.

2. Рецидив преступлений признается опасным:

а) при совершении лицом тяжкого преступления, за которое оно осуждается к реальному лишению свободы, если ранее это лицо два или более раза было осуждено за умышленное преступление средней тяжести к лишению свободы;

б) при совершении лицом тяжкого преступления, если ранее оно было осуждено за тяжкое или особо тяжкое преступление к реальному лишению свободы.

3. Рецидив преступлений признается особо опасным:

а) при совершении лицом тяжкого преступления, за которое оно осуждается к реальному лишению свободы, если ранее это лицо два раза было осуждено за тяжкое преступление к реальному лишению свободы;

б) при совершении лицом особо тяжкого преступления, если ранее оно два раза было осуждено за тяжкое преступление или ранее осуждалось за особо тяжкое преступление.

4. При признании рецидива преступлений не учитываются:

а) судимости за умышленные преступления небольшой тяжести;

б) судимости за преступления, совершенные лицом в возрасте до восемнадцати лет;

в) судимости за преступления, осуждение за которые признавалось условным либо по которым предоставлялась отсрочка исполнения приговора, если условное осуждение или отсрочка исполнения приговора не отменялись и лицо не направлялось для отбывания наказания в места лишения свободы, а также судимости, снятые или погашенные в порядке, установленном статьей 86 настоящего Кодекса.

Комментарий к Ст. 18 УК РФ

1. Рецидив преступлений наряду с реальной совокупностью (ч. 1 ст. 17 УК) является видом повторности. Рецидивом преступлений признается совершение умышленного преступления лицом, имеющим судимость за ранее совершенное умышленное преступление (ч. 1 комментируемой статьи). При этом следует помнить, что приговор, не вступивший в законную силу, не учитывается, так как лицо считается судимым со дня вступления приговора в законную силу (ч. 1 ст. 86 УК). Законодатель связывает наличие рецидива, во-первых, с непогашенной судимостью на момент совершения преступления, а не на момент применения в отношении лица, совершившего преступление, каких-либо следственных либо судебных процессуальных решений . Во-вторых, оба совершенных преступления должны быть умышленными.
———————————
БВС РФ. 2002. N 12. С. 9; 2003. N 2. С. 16.

Наличие минимум одной судимости за ранее совершенное преступление как обязательный признак рецидива позволяет отграничить рецидив от совокупности преступлений. При признании рецидива не учитываются: а) судимости за умышленные преступления небольшой тяжести ; б) судимости за преступления, осуждение за которые признавалось условным либо по которым предоставлялась отсрочка исполнения приговора, если условное осуждение или отсрочка исполнения приговора не отменялись и лицо не направлялось для отбывания наказания в места лишения свободы ; в) судимости за преступления, совершенные лицом в возрасте до 18 лет; г) судимости снятые или погашенные в порядке, установленном ст. 86 УК (ч. 4 комментируемой статьи).
———————————
БВС РФ. 2010. N 10. С. 27.

БВС РФ. 2005. N 10. С. 10; 2006. N 5. С. 7.

Указание на умышленную форму вины двух (или более) преступлений конкретизирует понятие рецидива и исключает возможность признания лица рецидивистом в случае совершения им неосторожного преступления или наличия судимости за неосторожное преступление.

О рецидиве преступлений говорится в ст. ст. 18, 58, 63, 68, 86 Общей части УК. Комментируемая статья предусматривает три вида рецидива: простой, опасный, особо опасный.

2. Понятие простого рецидива раскрывается в ч. 1 комментируемой статьи, хотя в законе он так не именуется, но наука уголовного права им пользуется.

3. Опасный рецидив (ч. 2 комментируемой статьи) имеет две разновидности. В основу их положены различные критерии: обязательность осуждения к реальному лишению свободы за совершенные преступления либо определенная категория совершенных преступлений, число предыдущих судимостей.

Опасным признается рецидив (п. «а»), если лицо совершает тяжкое преступление, за которое осуждается к реальному лишению свободы, будучи ранее дважды или более осужденным к лишению свободы за умышленное преступление средней тяжести (ч. 3 ст. 15 УК). Вновь совершенное преступление должно быть третьим по счету.

Рецидив следует считать опасным (п. «б»), если лицо совершает тяжкое преступление, будучи ранее осужденным за тяжкое или особо тяжкое преступление (ч. ч. 4 и 5 ст. 15 УК) к реальному лишению свободы. Вновь совершенное преступление является вторым по счету.

4. Особо опасный рецидив (ч. 3 комментируемой статьи) имеет две разновидности.

В основу признания рецидива особо опасным (п. «а») положены три критерия: число предыдущих судимостей, осуждение к реальному лишению свободы и категория совершенного и ранее совершенных преступлений. Особо опасным признается рецидив, если лицо совершает тяжкое преступление, за которое осуждается к реальному лишению свободы, будучи ранее дважды осужденным к реальному лишению свободы за тяжкое преступление (ч. 4 ст. 15 УК). Вновь совершенное преступление должно быть третьим по счету.

В основу признания рецидива особо опасным (п. «б») положены следующие критерии: число предыдущих судимостей и категория совершенного и ранее совершенных преступлений. Особо опасным признается рецидив, если лицо совершает особо тяжкое преступление, будучи ранее дважды осужденным за тяжкое преступление либо осужденным за особо тяжкое преступление (ч. ч. 4 и 5 ст. 15 УК). Вновь совершенное преступление является третьим либо вторым по счету.

5. Все названные виды рецидива согласно ч. 5 комментируемой статьи влекут более строгое наказание на основании и в пределах, предусмотренных УК (см. п. «а» ч. 1 ст. 63, ст. 68), влияют на назначение вида исправительного учреждения (ст. 58 УК), а также влекут иные последствия, предусмотренные законодательством РФ (см. ст. 314.1 УК).

Применение комментируемой статьи вызывает затруднения .
———————————
См.: БВС РФ. 2000. N 6. С. 13; 2005. N 1. С. 22; 2006. N 5. С. 7; N 8. С. 28; 2008. N 10. С. 31; 2010. N 2. С. 25.

6. Кроме классификации рецидива преступлений, приведенной в комментируемой статье, закону и теории уголовного права известна другая классификация, в основу которой положен характер образующих рецидив преступлений. Это общий и специальный рецидив. Именно этими видами рецидива (главным образом специальным) законодатель пользуется при конструировании норм Особенной части УК.

Под общим рецидивом понимается совершение лицом, ранее осужденным за умышленное преступление, любого нового умышленного преступления. Во всех случаях рецидив является обстоятельством, отягчающим наказание (см. п. «а» ч. 1 ст. 63 УК).

Специальный рецидив означает совершение лицом, имеющим судимость за первое умышленное преступление, не любого нового умышленного преступления, а тождественного либо однородного.

Тождественные преступления — это предусмотренные одной и той же статьей УК или ее частью преступления, которые имеют одинаковые объективные и субъективные признаки.

Однородные преступления посягают на одинаковые или сходные непосредственные объекты, похожи по многим объективным и субъективным признакам. Например, однородными хищению либо вымогательству радиоактивных веществ (ст. 221 УК) являются преступления, предусмотренные ст. ст. 158 — 164 и 209 УК.

Наряду с этим нередко выделяют так называемый пенитенциарный рецидив, когда лицо, отбывающее наказание в виде лишения свободы за ранее совершенное умышленное преступление, совершает новое умышленное преступление. В ряде случаев уголовный закон придает такому виду рецидива самостоятельное значение. Так, лицо, отбывающее пожизненное лишение свободы и совершившее в период отбывания этого наказания новое тяжкое или особо тяжкое преступление, не подлежит условно-досрочному освобождению (ч. 5 ст. 79 УК).

Еще по теме:

  • Военная статья 88 Статья 88. Ежемесячная выплата инвалидам вследствие военной травмы Статья 88. Ежемесячная выплата инвалидам вследствие военной травмы Информация об изменениях: Законом Ярославской области от 3 ноября 2010 г. N 41-з в часть 1 статьи 88 […]
  • Сколько нужно платить алименты в 2014 году Алименты.com.ua — все о правовых проблемах семьи в Украине Минимальные алименты в Украине в 2017 и 2016 году Минимальный размер алиментов в Украине составляет 30 процентов минимального прожиточного минимума для ребенка соответствующего […]
  • Амнистия узбекистана 2018 году В Узбекистане объявлена амнистия На седьмом пленарном заседании Сената Олий Мажлиса по предложению временно исполняющего обязанности президента Шавката Мирзиеева был обсужден вопрос об амнистии в связи с 24-й годовщиной принятия […]
  • Муниципальный земельный надзор и земельный контроль «Государственный земельный надзор и муниципальный земельный контроль: проблемы реализации» Рекомендации Рассмотрев с участием членов Совета Федерации, представителей федеральных органов исполнительной власти, органов государственной […]
  • Материнский капитал для граждан беларуси Семейный капитал: куда за ним идти и какие нужны документы Правительство определило порядок, по которому белорусы могут получить семейный капитал. Напомним, этот вид поддержки многодетных семей действует в Беларуси с 1 января 2015 года […]
  • Жалоба 254 гпк рф образец Заявление об оспаривании действий С 15 сентября 2015 года подраздел III ГПК РФ утратил силу, вступил в силу Кодекс административного судопроизводства РФ. С этого времени жалобы на действия (бездействия) должностных лиц необходимо […]
  • 24 Судебная власть в рф Судебная власть в РФ (1) Главная > Реферат >Государство и право Глава I. Судебная власть в системе органов Российского государства…. 5 - 7 Глава II. Понятие правосудия. Признаки и принципы правосудия……. 8 - 14 Глава III. Суд как орган […]
  • Мировой суд ленинского района воронежа официальный сайт Мировые Судьи Ленинского района Мировые судьи являются судьями общей юрисдикции субъектов РФ и входят в единую судебную систему РФ. Согласно законодательной базе Российской Федерации, мировой суд рассматривает судебные дела первой […]