Постановление по ст 115

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством — ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони — ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Фабула судового акту: Питання правильної кваліфікації злочину завжди стратегічне при звинуваченні, а при загибелі потерпілого – життєвоважливе для підсудного. Інколи дуже складно правильно кваліфікувати діяння підсудного і розрізнити: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство при перевищенні меж самооборони ( ст. 115 КК ) та необхідну самооборону (ст. 36 КК ). ВСУ у цій справі скасував рішення касаційного суду ВССУ і направив справу на новий розгляд до касаційного суду саме із питання неправильної кваліфікації вбивства.

ВСУ не погодився із кваліфікацію загибелі потерпілого як умисне вбивство і зазначив наступне.

На відміну від умисного вбивства, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК , є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

У цій справі у підсудного виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання. Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Слід додати , що обов’язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК .

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

заступника Голови Верховного Суду України – секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,

Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,

розглянула кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Шевчук Н.А. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року та

установила:

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 липня 2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за частиною першою ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) до позбавлення волі на строк дев’ять років шість місяців.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 25 серпня 2012 року близько 2-ї години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході сварки, раптово виниклої на грунті особистих неприязних стосунків зі своїм співмешканцем ОСОБА_2, переслідуючи умисел на його вбивство, завдала кухонним ножем удару в грудну клітку потерпілого та не менше двох ударів по руці останнього, який в момент нападу захищався, в результаті чого заподіяла ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких останній помер на місці пригоди. Причиною смерті потерпілого явилося колото-різане поранення лівого легкого і серця.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 23 вересня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Касаційний суд — колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ – за наслідками перегляду ухвалою від 29 липня 2014 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_1 змінив, пом’якшив покарання до семи років позбавлення волі.

Приводом перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника Шевчук Н.А., а підставами – твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджена ОСОБА_1 не мала би нести відповідальність за інкриміноване їй діяння, передбачене частиною першою статті 115 КК, оскільки ОСОБА_2 першим почав завдавати ОСОБА_1 тілесні ушкодження, наявність яких підтверджена висновками судово-медичної експертизи, а тому вважає, що ОСОБА_1 вчинила умисне вбивство ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони.

Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 20 грудня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною першою статті 115 КК, за те, що вона в ході конфлікту, завдала потерпілому низку ударів в груди складним ножем від яких останній помер. Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, перекваліфікував дії особи з частини першої ст. 115 на ст. 118 КК, оскільки потерпілий першим почав душити засудженого і тоді останній дістав з куртки складного ножа, яким завдав потерпілому низку ударів в груди.

У рішенні касаційного суду від 25 жовтня 2012 року йдеться про те, що вироком місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, особу засуджено за частиною другою статті 121 КК за те, що винуватий під час сварки завдав потерпілому удар кухонним ножем в груди, від якого настала смерть останнього. Проте, суд касаційної інстанції перекваліфікував такі дії винного з частини другої статті 121 на ст. 118 КК, зауваживши, що потерпілий першим почав завдавати ударів стільцем засудженому по голові, рукам і ногам, а у відповідь на такі дії той завдав удару ножем в груди потерпілому.

В ухвалі касаційного суду від 18 березня 2014 року зазначено, що вироком суду особу засуджено за статтею 118 КК за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після того, як потерпілий завдав їй два удари кулаком в обличчя, завдала потерпілому ударів ножем в груди, від яких настала смерть останнього. Вироком апеляційного суду такі дії винного кваліфіковано за частиною першою статті 115 КК, однак суд касаційної інстанції не погодившись з таким рішенням апеляційного суду скасував вирок і направив справу на новий апеляційний розгляд.

У своїй заяві захисник Шевчук Н.А. просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 і прийняти нове рішення по справі, яким кваліфікувати дії засудженої за ст. 118 КК.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.

Порівняння суспільно небезпечних діянь оспорюваного рішення і порівняних рішеннях суду касаційної інстанції від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012 року свідчить про їх певну подібність за окремими рисами, зокрема, за об’єктом посягання – життя іншої людини, суб’єктом злочину – фізична осудна особа, за такими ознаками об’єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину, настання наслідків у вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспорюваному рішенні – за частиною першою статті 115 КК, в порівняному – за статтею 118 КК.

Посилання у заяві на рішення касаційного суду від 18 березня 2014 року не може бути визнане як приклад для порівняння, оскільки за своїм юридичним значенням це рішення не є таким, що містить правові висновки щодо правозастосування і воно не є остаточним.

За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об’єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб’єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.

Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (частина третя ст. 27 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово виникали сварки, в ході яких вони завдавали один одному тілесних ушкоджень.

У день події, з показань ОСОБА_1 даними нею в судовому засіданні, ОСОБА_2, зустрівши її з роботи почав вимагати у неї гроші, а коли вона відмовилася їх дати схопив її за коси і почав бити головою об підлогу, вдарив в плече, спину і вирвав коси. Надалі, коли вона пішла відпочивати, ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, декілька разів підходив до неї і будив ударом долоні в підборіддя, ударом кінчика ножа в ногу, а третій раз вона проснулася від сильного удару в правий бік і побачила, що потерпілий іде на неї з ножем в руках, при цьому висловлюючи погрози вбивством, які вона, враховуючи попередню поведінку ОСОБА_2, те, що він був фізично сильнішим за неї і сварка відбувалася в темну пору доби в обмеженому просторі (кімнаті), сприймала реально. Після цього вона вдарила ОСОБА_2 по руці, в результаті чого ніж випав у нього з рук і підібравши його вона завдала потерпілому одного удару в груди, спричинивши смертельне поранення.

Дані показання підтверджені висновками судово-медичної експертизи згідно яких у ОСОБА_1 виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися 25 серпня 2012 року.

Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_1 зазнала суспільно небезпечного посягання з боку співмешканця, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди її здоров’ю і не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападнику, використала ніж, який вона вибила з рук ОСОБА_2

Такі дії ОСОБА_1 означають, що у неї виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що мотивом дій ОСОБА_1 були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, не можна визнати обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_1 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Саме таку позицію висловив касаційний суд в ухвалах від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012 року.

Так у рішенні касаційного суду від 20 грудня 2011 року встановлено, що ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалася завданням тілесних ушкоджень засудженому, при цьому потерпілий почав його душити від чого у засудженого почало темніти в очах. Під час цього посягання, засуджений, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку потерпілого та спричинення більш тяжкої шкоди його здоров’ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, використав складний ніж, який знаходився у нього в кишені куртки.

У рішенні від 25 жовтня 2012 року встановлено, що потерпілий систематично знущався над членами родини. У день події потерпілий перебував у стані алкогольного сп’яніння, вночі прийшов додому, почав лаятися, нецензурно висловлюватися, погрожував розправою батькам. На зауваження засудженого, потерпілий схопив стілець та почав ним завдавати удари по голові, рукам і ногам засудженому, який лежав у ліжку, а коли той спробував піднятися, завдав йому удару кулаком в обличчя. Щоб запобігти суспільно небезпечному посяганню з боку потерпілого, а внаслідок його попередньої поведінки засуджений мав побоюватися за своє життя, він використав предмет, який випадково знаходився біля нього, — кухонний ніж, завдавши ним одного удару в груди нападника.

Підсумовуючи наведене, правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого ОСОБА_1, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, яка міститься у порівнюваних судових рішеннях дають підстави стверджувати, що висновок касаційного суду про наявність у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого частиною першою ст. 115 КК є неправильним.

Відповідно до частини 2 статті 400 22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК 1960 року), якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 400 12 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про неправильне застосування норми кримінального закону щодо суспільно небезпечного діяння та обгрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Оскільки у даній кримінальній справі Верховний Суд України встановив помилковість висновків суду касаційної інстанції, однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, яке передбачає втручання у рішення судів нижчої ланки, тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття друга КПК 1960 року), змушений застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого мають бути усунуті зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Керуючись пунктом 15 розділу XI Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України та статтями 400 20 , 400 21 , 400 22 , КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,

постановила:

Заяву захисника Шевчук Н.А. задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400 12 КПК 1960 року.

Головуючий: А.І. Редька

С.М. Вус М.Є. Короткевич

Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

Відсутність у вироку суду встановлення мотиву злочину є істотним порушенням кримінального процесуального закону

Вироком суду особу засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.

Суд визнав особу винуватим та засудив за те, що він маючи умисел на вбивство, з невстановлених причин під час вживання спиртних напоїв завдав множинні удари руками та в подальшому кілька ударів молотком по голові особі, заподіявши відкриту черепно-мозкову травму, яка відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки в момент заподіяння і перебуває в прямому причинному зв’язку з настанням смерті.

У обвинувальному акті, органом досудового розслідування особа обвинувачувався у вчиненні умисного вбивства під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, яка виникла в ході вживання спиртних напоїв і переросла в бійку.

А у в мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції зазначив, що удари особа завдав з невстановлених причин, та не вказав підстави зміни обвинувачення в частині встановленого мотиву злочину.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

ККС ВС скасував вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Суд зазначив, що встановлення мотиву вчинення злочину є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України

А відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ст. 115 ч. 2 КК України, а також без ознак, передбачених ст.ст. 116-118 КК України, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ст. 115 ч. 1 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

А згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ВС встановив, що судом першої інстанції не дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо доказування мотиву злочину та зазначення його у мотивувальній частині вироку.

Таке порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України стало підставою для скасування ККС ВС вироку суду (постанова від 01.03.2018 у справі № 466/9158/14-к).

Спонтанний конфлікт на побутовому грунті

№14 (1104) 06.04—12.04.2013

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31 січня 2013 року м.Київ №5-32кс12

Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах ВС Редьки А.І.,

суддів: Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом Курапова М.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву засудженого Особи 15 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2012 щодо нього,

УСТАНОВИЛА:

вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 21.10.2011 Особу 15, Інформація 1, громадянина України, такого, що згідно зі ст.89 КК не має судимості, засуджено за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 КК до позбавлення волі на строк 7 років.

Особу 15 визнано винуватим у тому, що він 17.04.2010 приблизно о 21-й годині, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, у будинку за Адресою 1 кухонним ножем, яким різав продукти, під час сварки зі своєю співмешканкою Особою 16 завдав їй одного удару в грудну клітку, спричинивши проникаючу колото-різану рану лівої половини грудної клітки, яка за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння належить до тяжких тілесних ушкоджень.

Суд кваліфікував дії Особи 15 як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілу було госпіталізовано до лікарні, де їй своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 27.01.2012 вирок щодо Особи 15 залишив без зміни.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11.10.2012 судові рішення щодо Особи 15 залишила без зміни.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом засуджений Особа 15 просить переглянути ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 11.10.2012, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 на ч.1 ст.121 КК та призначити йому за цим законом покарання із застосуванням положень ст.69 КК (у зв’язку зі зменшенням обсягу обвинувачення та наявністю кількох обставин, що пом’якшують покарання). Він стверджує, що суд неправильно розцінив фактичні обставини інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння і помилково витлумачив матеріальний закон щодо можливості скоєння замаху на вбивство з непрямим умислом. На його думку, таке рішення касаційного суду відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, в яких подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше — як умисне тяжке тілесне ушкодження.

На підтвердження того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, посилається на правові висновки ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 8.02.2005 щодо Б., якою вирок Хмельницького міського суду від 2.03.2004 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20.04.2004 змінено, перекваліфіковано дії засудженого з ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 на ч.1 ст.121 КК, а також ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 19.08.2009 щодо П., якою вирок Апеляційного суду Полтавської області від 11.05.2010 змінено і перекваліфіковано його дії з ч.2 ст.15 і п.13 ч.2 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який уважає, що заяву слід задовольнити частково, скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС щодо Особи 15 та направити справу на новий касаційний розгляд, перевірила матеріали справи і викладені в заяві доводи, обговорила висновки членів Науково-консультативної ради при ВС і дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року підставами для перегляду судових рішень ВС, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Судова палата вважає, що інкриміновані Особі 15 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про які йдеться в наданих для порівняння судових рішеннях як за об’єктивною стороною — посягання на здоров’я особи, завдання їй одиничного удару предметом, що придатний заподіяти значної шкоди здоров’ю, локалізація ушкодження в життєво важливій ділянці тіла, так і за психологічним ставленням винних до вчинюваної дії та її наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з ч.2 ст.24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з’ясування змісту й спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (п.22 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7.02.2003 №2).

У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що Особа 15 перебував із потерпілою у фактичних шлюбних стосунках, між ними не було неприязні, конфлікт виник спонтанно, на побутовому грунті, кухонний ніж опинився в його руках випадково, удар був одиничний і завданий неприцільно, ніж не зачепив внутрішніх органів. Одразу ж після завдання цього удару Особа 15 вжив усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілої шкідливих наслідків: викликав швидку медичну допомогу, допоміг медикам доставити потерпілу до лікарні, забезпечив оплату необхідних медикаментів. Після цього Особа 15 з’явився із зізнанням та покаявся у вчиненому.

Касаційний суд, оцінюючи сукупність зазначених фактичних обставин, погодився не лише з кримінально-правовою оцінкою їх як замаху на умисне вбивство, але й з висновками судів нижчих ланок про те, що Особа 15, можливо, і не бажав, але свідомо допускав, що такі дії можуть призвести до смерті потерпілої, тобто про те, що замах на умисне вбивство можна вчинити з непрямим умислом. Водночас така позиція суду касаційної інстанції суперечить точному змісту стст.15 та 115 КК.

За схожих обставин подібні суспільно небезпечні діяння отримали іншу кримінально-правову оцінку касаційного суду.

У судових рішеннях, що надані для порівняння, у першій справі засуджений Б. завдав потерпілому одного удару ножем у ліву половину грудної клітки, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а в другій справі засуджений П. завдав потерпілому удару битою по голові, також заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. В обох випадках суд касаційної інстанції перекваліфікував діяння кожного із засуджених із замаху на вбивство на ч.1 ст.121 КК — умисне тяжке тілесне ушкодження, оскільки у першій справі суд, виклавши ознаки непрямого умислу, помилково визнав підсудного винуватим у вчиненні замаху на вбивство, а у другій справі не навів доказів того, що підсудний бажав настання для потерпілого наслідків саме у виді смерті.

Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваних рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У зв’язку з цим рішення касаційного суду стосовно Особи 15 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд, оскільки Верховний Суд процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, встановивши помилковість висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу та стст.400-20, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

заяву засудженого Особи 15 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 11.10.2012 щодо Особи 15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.

Верховный Суд признал недопустимыми действия адвоката, выступившего против клиента

21 июня 2018 года коллегия судей Второй судебной палаты Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда рассмотрела уголовное производство по кассационным жалобам и дополнениями к ним осужденного и его защитника на приговор суда первой инстанции и постановление апелляционного суда по обвинению в умышленном убийстве (ч. 1 ст. 115 УК Украины).

Об этом сообщает пресс-служба Верховного Суда.

Так, в кассационной жалобе и дополнениях к ней осужденный М. просил изменить судебные решения и переквалифицировать его действия с ч. 1 ст. 115 УК Украины (умышленное убийство) на ст. 118 УК Украины (умышленное убийство при превышении пределов необходимой обороны либо при превышении мер, необходимых для задержания преступника).

В кассационной жалобе защитник С. в интересах осужденного М. поднял вопрос об изменении судебных решений и о переквалификации действий осужденного с ч. 1 ст. 115 УК Украины (умышленное убийство) на ч. 2 ст. 121 УК Украины (умышленное тяжкое телесное повреждение, совершенное способом, носящим характер особого мучения, или совершенное группой лиц, а также с целью запугивания потерпевшего или других лиц, или по мотивам расовой, национальной или религиозной нетерпимости, или совершенное по заказу, или , повлекшее смерть потерпевшего).

Проверив материалы уголовного производства и звукозапись судебного заседания, Верховный Суд установил, что во время судебного разбирательства в суде апелляционной инстанции защитник, вопреки просьбе своего подзащитного о переквалификации его действий с ч. 1 ст. 115 УК Украины на ст. 118 УК Украины, просил переквалифицировать действия последнего ч. 1 ст. 115 УК Украины на ч. 2 ст. 121 УК Украины, то есть выразил позицию, отличающуюся от позиции своего подзащитного, что является недопустимым.

«Обеспечения права на защиту подозреваемого, обвиняемого, осужденного и оправданного в уголовном производстве — одна из важнейших государственных гарантий защиты прав и свобод человека и гражданина, закрепленных ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст. 129 Конституции Украины и международными актами, составляющих национальное законодательство о правах человека и основных свобод (ст. 11 Всеобщей декларации прав человека; ч. 3 ст. 14 Международного пакта о гражданских и политических правах; ч. 3 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод)», — сказано в сообщении.

Конституция Украины гарантирует каждому право на профессиональную юридическую помощь (ст. 59).

Исходя из положений статей 46, 47 УПК Украины и требований п. 3 ч. 2 ст. 21 Закона Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» адвокату запрещается занимать по делу позицию на ухудшение положения подзащитного и вопреки его воле.

Принимая во внимание изложенное, Верховный Суд:

  • частично удовлетворил кассационные жалобы осужденного М. и его защитника С.;
  • отменил постановление апелляционного суда в отношении Н. и назначил новое рассмотрение в суде апелляционной инстанции, отметив, что при новом рассмотрении необходимо учесть изложенное в постановлении суда кассационной инстанции, тщательно проверить все доводы, учесть выводы Верховного Суда о необходимости соблюдения прав обвиняемого на эффективную правовую помощь, тщательно исследовать все доказательства в производстве и вынести законное и в основанное решения с изложением в нем анализа и глубоких мотивов его принятия в соответствии с требованиями уголовного процессуального закона.

Еще по теме:

  • Блокировка и арест счета Кто и в каких случаях средствами на его банковском счете? Юридический Яндекс Дзен! Там наши особенные юридические материалы в удобном и красивом формате. Подпишитесь прямо сейчас. Ограничение прав клиента на распоряжение денежными […]
  • Комитет по защите прав потребителей рубцовск Комитет по защите прав потребителей рубцовск В марте 2014 года специалистами общественной приёмной ТО Управления Роспотребнадзора и консультационного пункта филиала ФБУЗ «Центр гигиены и эпидемиологии в Алтайском крае в г.Рубцовске, […]
  • Статья 115 тк комментарии Статья 115. Продолжительность ежегодного основного оплачиваемого отпуска Ежегодный основной оплачиваемый отпуск предоставляется работникам продолжительностью 28 календарных дней. Ежегодный основной оплачиваемый отпуск продолжительностью […]
  • Как рассчитывают алименты в беларуси Как рассчитывают алименты в беларуси Электронный журнал «Главный Бухгалтер» приветствует Вас! 4 (144). В соответствии с исполнительным листом работник является плательщиком алиментов на ребенка, который достиг […]
  • Аванс работа законодательство Зарплатный аванс: выплата и налогообложение 24.03.2017 21143 2 4 Для кого эта статья: для работодателей, которые выплачивают зарплату наемным работникам. Из этой статьи вы узнаете: обязательно ли выплачивать наемным работникам аванс, как […]
  • Ст116 ч2 ук рф комментарий Ст116 ч2 ук рф комментарий Кнопка вызова консультанта находится внизу каждой страницы справа. Это БЕСПЛАТНО и КОНФИДЕНЦИАЛЬНО ! Обязательно пишите в форме Ваш вопрос. Это позволит нам сразу предоставить Вам соответствующего направлению […]
  • Правила расчета отпуска при увольнении в 2018 Как рассчитать компенсацию при увольнении в 2018 году? Расчет компенсации при увольнении в 2018 году - пример его вы найдете в нашей статье. Расчет имеет свои отличия, если у работника в наличии не полностью отработанный период или […]
  • Документы на развод и алименты через суд в беларуси Образец искового заявления о расторжении брака и взыскании алиментов СУД ПЕРВОМАЙСКОГО РАЙОНА Г. МИНСКА ИСТЕЦ: Миронин Василий Михайлович Прож.: г. Минск, ул. Первомайская, 4-11; ОТВЕТЧИК: Сидорова Ольга Антоновна Прож.: г. Минск, ул. […]