Гражданский кодекс ст 116

Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

Статья 116. Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Основний перелік корпоративних прав учасників господарських товариств закріплений ЦК України, проте він не є вичерпним.

Права, вказані в даній статті носять загальний характер, а розкриває їх зміст група конкретизуючих прав. Це — права, які складають зміст відносин між господарським товариством, з однієї сторони, та їх учасниками, з іншої. Необхідно зазначити, що зміст вказаних прав, порядок та способи їх реалізації відрізняються в різних видах товариств.

Право брати участь в управлінні справами товариства відноситься до прав немайнового характеру, але це одне із прав, яке забезпечує задоволення саме майнових інтересів акціонерів та учасників.

Це право є безумовним для учасників товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повного товариства, для повних учасників командитного товариства та для акціонерів. Відповідно до ст. 136 ЦК України вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства (права під умовою).

Беручи участь в управлінні справами товариства, його учасники вирішують найважливіші питання його діяльності та визначають основні її напрямки, мають можливість контролювати ефективність використання інвестованих в товариство коштів, можуть визначати напрямки використання прибутків, тощо. Все це спрямоване до одного — забезпечення стабільного та прибуткового функціонування товариства. Корпоративне управління базується на способах та засобах, що, в першу чергу, визначають формування та функціонування організаційної структури товариства, а також права та обов’язки самих суб’єктів корпоративного права та створених ними органів товариства, основні принципи діяльності яких визначаються законодавством України. Ефективне управління господарським товариством важливе для збалансування інтересів всіх суб’єктів корпоративного права. Воно також допомагає забезпечити звітність контролюючих органів перед учасниками, а також звітність керівництва перед контролюючими органами.

За винятком повного та командитного товариства, учасник інших товариств реалізує своє право брати участь в управлінні через систему органів самого товариства. Право на участь в управлінні справами товариства включає в себе і розкривається в конкретизуючому праві участі в вищому органі.

Ще однією гарантією забезпечення права участі в управлінні справами товариства є те, що найвищий орган управління наділений найбільшими повноваженнями, а деякі з них відносяться до виключної компетенції цих органів.

Ще одним із конкретизуючих прав права на управління справами товариства є право акціонера чи учасника бути повідомленим про скликання вищого органу управління і право бути ознайомленим з порядком денним роботи вказаного органу.

Право бути ознайомленим з порядком денним та вносити свої пропозиції щодо його формування, в першу чергу, забезпечується тим, що в повідомленні про скликання і загальних зборів, і зборів учасників, повинно обов’язково вказуватись порядок денний. Другим засобом забезпечення цього права є те, що законодавство визначає порядок внесення змін до порядку денного. Так, наприклад, згідно ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» будь-який з акціонерів вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства. А пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов’язково. Рішення про зміни в порядку денному повинні бути доведені до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів. Крім того, кожен з акціонерів має право до скликання загальних зборів ознайомитися з документами, пов’язаними з порядком денним зборів.

Наступним конкретизуючим правом є важливе за своїм значенням право голосу. Внаслідок реалізації цього права формується воля вищого органу управління господарського товариства. В акціонерному товаристві голосування проводиться за принципом одна акція — один голос. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді, для учасників повних товариств та повних учасників командитних товариств ЦК України встановив наступне правило: один учасник — один голос. Учасник при вирішенні будь-якого питання може проголосувати «за», «проти», чи зовсім утриматись від голосування.

Для акціонерів та учасників товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю право брати участь в управлінні справами товариства виражається також в праві обирати та бути обраним до органів управління та контролю товариства. Цими органами в акціонерному товаристві є наглядова рада акціонерного товариства, правління (або інший орган, визначений статутом) та ревізійна комісія; в товаристві з додатковою відповідальністю та товаристві з обмеженою відповідальністю — виконавчий орган (колегіальний або одноособовий) та ревізійна комісія.

ЦК України закріпив за учасниками право брати участь у розподілі прибутку товариства та право одержувати його частку (дивіденди), об’єднавши їх в одному пункті. Це пояснюється єдністю змісту цих прав, по-перше, за своїм майновим характером, по-друге, залежністю одного від іншого. Реалізація права участі у розподілі прибутку товариства дає можливість для реалізації права на одержання частки прибутку (дивідендів).

Законодавець не визначив порядок розподілу прибутку товариства, а обмежився лише тим, що надав можливість визначитись в цьому учасникам самостійно.

Чинне законодавство згадує лише про один вид дивіденду — фіксований, в той час, коли зарубіжному законодавству відомі й інші види дивідендів.

ЦК України містить загальне для учасників будь-якого господарського товариства право виходу з товариства, але при цьому зазначивши, що вийти можна у встановленому порядку. Такий порядок передбачається ЦК України, іншими законодавчими актами України та установчими документами господарського товариства.

Можливість реалізації цього права для учасників різних видів господарських товариств неоднакова. Це пов’язано, зокрема, з об’єктом права власності, яке породжує у особи наявність корпоративних прав, з тим, наскільки для цього виду господарського товариства важлива персоніфікація, тощо.

Вихід акціонера з акціонерного товариства не впливає на стабільність майнової бази цього товариства, в той час, коли вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю чи з товариства з додатковою відповідальністю в більшості випадків супроводжується зменшенням майнової бази цих видів корпорацій. Визнання за акціонером права власності на майно акціонерного товариства можливе лише у випадку ліквідації самого товариства. Ще однією особливістю правового становища акціонера є те, що вийти він зможе з акціонерного товариства лише єдиним способом — шляхом відчуження акцій, в той час, коли для учасників інших видів господарських товариств таких способів є декілька.

Добровільний вихід учасника з товариства без правонаступництва. Чинне законодавство, в першу чергу, ЦК України та Закон України «Про господарські товариства» визначає порядок права добровільного виходу (додатково дивитись коментар до ст. 126, 137, 148 цього Кодексу).

Вихід шляхом передачі частки в статутному фонді іншому учаснику (учасникам), товариству або третій особі. Ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлює коло осіб, яким може бути передана частка (її частина) у статутному фонді:

• Товариство. Але володіння частки учасником тимчасове — товариство зобов’язане передати цю частку учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадиться без урахування частки, придбаної товариством.

• Треті особи. Частка у статутному фонді може бути передана третім особам, якщо це не заборонено установчими документами, і якщо від її придбання відмовились інші учасники товариства, оскільки останні користуються переважним правом придбання частки.

Ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» зазначає, що при передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який відступив її повністю чи частково.

Правонаступництво (внаслідок реорганізації учасника — юридичної особи) або спадкоємство учасника — фізичної особи. Ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», по-перше, визначає можливість передачі правонаступникам (спадкоємцям) сукупності корпоративних прав шляхом вступу до товариства, по-друге, надає їм переважне право на вступ.

Виключення учасника з товариства в разі грубого чи систематичного порушення ним своїх обов’язків або коли він своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. Такий спосіб виходу учасника носить примусовий характер, що повинно було б змусити законодавця приділити більшу увагу правовим нормам, що регулюють такий порядок. На жаль, для вирішення цього питання наше законодавство обмежилось лише ст. 64 Закону України «Про господарські товариства», яка передбачила таку підставу виходу і додатково зазначила, що учасника може бути в такому випадку виключено на основі прийнятого рішення зборів учасників товариства, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Доцільно було б встановити на рівні установчих документів господарського товариства, що, наприклад, грубим порушенням являється порушення, яке призвело до матеріальних збитків товариства, а систематичністю є невиконання певного обов’язку, скажімо, три і більше разів, що робить неможливим нормальне функціонування господарського товариства.

Виділення частки учасника на вимогу його кредиторів.

Закон (ст. 57 Закону України «Про господарські товариства»), за загальним правилом, не допускає звернення стягнення на частку учасника у товаристві по його власних зобов’язаннях. Таке стягнення можливе лише при недостатності майна учасника для покриття його боргів за вимогою кредиторів. І як зазначено, в листі Вищого арбітражного суду N 01-8/106 від 07.03.96, «якщо товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги кредитор засновника (учасника) товариства вправі звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів».

Право на одержання інформації про діяльність товариства для учасника господарського товариства є дуже важливим, оскільки одержуючи інформацію, учасники корпорації мають можливість самостійно приймати рішення з важливих питань її діяльності, оцінювати ефективність здійснюваного органами управління товариством керівництва підприємницькою діяльністю товариства, використання ними емітованих учасниками в товариство коштів.

За загальним правилом п. «г» ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», право на одержання інформації про діяльність товариства забезпечується обов’язком товариства на вимогу учасника товариства надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність та протоколи зборів.

Для учасників господарського товариства право на одержання інформації про діяльність товариства включає право на одержання інформації про проведення і порядок денний загальних зборів товариств, а також право отримувати перед проведенням загальних зборів інформацію, що необхідна учасникам для прийняття рішень з порядку денного загальних зборів.

Гражданский кодекс Украины
Статья 116. Права участников хозяйственного общества

1. Участники хозяйственного общества имеют право в порядке, установленном учредительным документом общества и законом:

1) участвовать в управлении обществом в порядке, определенном в учредительном документе, кроме случаев, установленных законом;

2) принимать участие в распределении прибыли общества и получать его часть (дивиденды);

3) выйти в установленном порядке из общества;

4) осуществить отчуждение долей в уставном (складочном) капитале общества, ценных бумаг, которые удостоверяют участие в обществе, в порядке, установленном законом;

5) получать информацию о деятельности общества в порядке, установленном учредительным документом.

2. Участники хозяйственного общества могут также иметь другие права, установленные учредительным документом общества и законом.

Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Гражданский кодекс ст 116

Якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

1. Виселення вказаних у ст. 116 ЖК осіб без надання іншого жилого приміщення — санкція за скоєне правопорушення.

Коментована стаття вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення:

а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення. Вина цих осіб носить характер умислу або грубої необережності. Наймач відповідає за дії малолітніх та неповнолітніх дітей. Під систематичністю розуміють скоєння двох і більше таких правопорушень;

б) використання його не за призначенням. Це використання житлового приміщення не для проживання, а для розміщення майстерні, складу, підсобних приміщень, утримання тварин тощо;

в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатись заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

2. Позивачами у всіх трьох варіантах підстав виселення виступає наймодавець, а у випадку «в» — і інші зацікавлені особи, права яких порушуються (наймач щодо членів своєї сім’ї, наймачі сусідніх квартир тощо). Не можуть бути позивачами піднаймачі та тимчасові мешканці, оскільки вони не набувають самостійних прав на жиле приміщення.

3. П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» дає декілька роз’яснень застосування ст. 116 ЖК.

При примусовому обміні жилого приміщення за правилами ч. 2 ст. 116 ЖК житлові умови особи, яка допускає систематичне порушення правил співжиття, можуть бути погіршені. При примусовому обміні на підставі ст. 80 ЖК погіршення житлових умов відповідачів, як правило, не повинно допускатись. У цьому разі суд має всебічно враховувати інтереси і заслуговуючі на увагу доводи членів сім’ї наймача, зокрема, вік, стан здоров’я та інші особливі обставини, що перешкоджають користуванню жилим приміщенням, яке надається в порядку обміну. Однак перебування жилого приміщення в загальній квартирі не може розглядатися як погіршення житлових умов осіб, які проживають в ізольованій квартирі і між якими виник спір.

Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона належно оформлена і учасники обміну одержали ордери (ст. 83 ЖК). В цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього обов’язку.

Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред’явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіантами.

4. Правила ст. 116 ЖК про виселення за неможливістю сумісного проживання не поширюються на учасників спільної власності на жилі приміщення. У таких випадках захист прав учасника спільної власності може здійснюватись іншими способами, передбаченими ст. 16 ЦК, наприклад, припинення дії, яка порушує право або відшкодування моральної шкоди.

5. Обставини, зазначені в коментованій статті, є також підставою для виселення з гуртожитків (п. 44 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208) та службових жилих приміщень (п. 37 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37).

Гражданский кодекс ст 116

1. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

До ч. 1. Коментована норма містить загальне правило щодо підстав набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності «громадянами» (а в деяких випадках — і іншими фізичними особами) та юридичними особами.

Підставою для набуття зазначених прав є прийняття рішень органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи державними органами приватизації. Компетенція цих органів поширюється на розпорядження земельними ділянками відповідно до правил, викладених у нормах глав 2 та 3 розд. I ЗКУ (див. коментар до глав 2, 3). Такі рішення у коментованій нормі помилково протиставляються результатам аукціону — адже при набутті права за результатами аукціону це також відбувається за умови прийняття відповідним органом рішення про продаж (надання в користування) земельної ділянки (див. гл. 21 Кодексу).

Варто зауважити, що надання у власність та користування земельних ділянок підпорядковується правилам п. 12 розд. X «Перехідні положення» ЗКУ.

Окремо можна виділити повноваження державних органів приватизації, які відповідно до ст. 17-1 ЗКУ наділені повноваженнями щодо продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації. Якщо об’єкт підлягає приватизації, то його розташування відносно меж населених пунктів значення не має — розпорядження земельною ділянкою, на якій він знаходиться, покладено на державні органи приватизації.

Щодо розпорядження земельними ділянками державними органами приватизації див. ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ та коментар до ст. 171, ч. 1 ст. 128 ЗКУ.

Звичайною для ЗКУ є помилка у вживанні та змістовному навантаженні поняття «громадяни», адже особи без громадянства та іноземці також можуть в межах, передбачених законом (див. ст. 81 ЗКУ та коментар до неї), набувати земельні ділянки у власність та майже без обмежень — у користування на певних правових титулах.

До ч. 2. Набуття прав на землю, котрі є різновидом земельних прав фізичних та юридичних осіб, здійснюється на правових титулах власності та користування (кількох видів). До останнього віднесені: право постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, сервітуту (ст. ст. 92, 93, 98 — 1021 ЗКУ). Також можливе набуття непоіменованих зобов’язальних прав на земельні ділянки (ст. 97 ЗКУ, ст. 8 Закону України «Про державно-приватне партнерство» та ін.).

До ч. 3. Частина третя ст. 116 ЗКУ розкриває зміст різновидів безоплатної передачі земельних ділянок громадянам як форми переходу права власності.

До таких різновидів відносяться: приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ст. 121 ЗКУ.

Поняття приватизації земельних ділянок. Таке явище, як приватизація земельних ділянок, займає дуже важливе місце у реформуванні земельних правовідносин. В Україні приватизація земель розпочалася із прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» та нової редакції (від 13.03.92) ЗКУ 1990 р. і триває досі. Законодавство не пішло шляхом приватизації на основі земельних бонів (такий спосіб первісно передбачався Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, ухваленою Постановою ВРУ 31.10.91), натомість, приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі земель у власність громадянам.

Ні в законодавстві, ні у правовій доктрині остаточно не усталилося єдиного розуміння (не кажучи вже про поняття) приватизації земельних ділянок. Попри численність підходів, їх узагальнено можна поділити на два: широкий та вузький.

Широкий підхід передбачає розгляд приватизації як відчуження майна, що перебуває у державній (комунальній) власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення закріплене у ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», який відносить до об’єктів приватизації «земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації» (ч. 1 ст. 5). Виходячи із такого розуміння викладені норми ст. 4 та ін. Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» (який також передбачає приватизацію земельних ділянок). Широке розуміння приватизації використовують у своїх працях, зокрема, В. В. Носік, П. Ф. Кулинич297 та ін. науковці).

За вузького підходу приватизації вона розглядається як безоплатне, одноразове (в межах встановлених норм) відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності виключно громадянам (саме в такому розумінні приватизація, на наш погляд, розглядається у коментованій статті).

Варіантом ще більш вузького розуміння приватизації є підхід, висловлений П. Ф. Кулиничем, який в одній з робіт розглядав як приватизацію лише безоплатну передачу у приватну власність земельних ділянок, раніше наданих в користування громадян298 (п. «а» ч. 3).

До пункту «а». Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, відбувається на підставі документів, що посвідчують правомірність (або просто факт) користування нею, за процедурою, встановленою ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

Щодо процедури приватизації та проблеми граничних розмірів земельних ділянок, що приватизуються відповідно до коментованого пункту, див. коментар до ч. ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ.

До пункту «б». Одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій відбувається за правилами, встановленими ст. 25 ЗКУ, а також ч. ч. 3 — 5 ст. 118 ЗКУ.

До пункту «в». Одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації передбачає т. зв. повну процедуру приватизації, що на відміну від інших процедур включає формування земельної ділянки як об’єкта права. Норми безкоштовної приватизації визначені у ст. 121 ЗКУ і стосуються конкретного цільового призначення земельної ділянки. Відтак, за даною процедурою, особа може приватизувати земельну ділянку лише того цільового призначення, котре передбачене у ст. 121 ЗКУ. Детальніше щодо процедури див. коментар до ч. ч. 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 118, 121 ЗКУ.

До ч. 4. Приватизація земельної ділянки можлива лише один раз по кожному виду цільового використання, передбаченого ст. 121 ЗКУ.

Одноразовість приватизації означає і те, що особа, котра скористалась своїм правом і приватизувала земельну ділянку меншої від граничної, передбаченої ст. 121 ЗКУ, площі, не може приватизувати земельну ділянку цього цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає «різницю» між гранично можливою та раніше приватизованою.

У правозастосовчій діяльності постає питання: як співвідносити «одноразовість» приватизації, передбачену ч. 4 ст. 116 ЗКУ, із фактом приватизації земельних ділянок відповідно до попереднього ЗКУ? Законодавство обходить дане питання стороною, що дає підстави вважати можливою повторну безоплатну приватизацію. Спеціальні правила встановлені законодавчо лише відносно земельних ділянок для ведення ОСГ: ч. 6 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» встановлює, що «громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗКУ для ведення особистого селянського господарства».

До ч. 5. За загальним правилом, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу). Звичайно, природа деяких титулів землекористування дозволяє винятки із цього правила: без викупу земельні ділянки можуть надаватися на праві емфітевзису та суперфіцію (ст. 1021 ЗКУ), без викупу та вилучення — на праві земельного сервітуту (ст. 98 ЗКУ), для проведення розвідувальних робіт (ст. 97 ЗКУ). Не проводиться викуп та вилучення земельних ділянок при наданні лісів у тимчасове користування (ст. 18 Лісового кодексу України).

Необхідно мати на увазі, що земельні ділянки, надані в користування, можуть бути вилучені, а ті, що надані у власність, можуть бути тільки викуплені у їх власників. Щодо порядку вилучення та викупу земельних ділянок див. коментар до ст. 146, 147, 149, 150, 151 ЗКУ.

Земельні ділянки, що знаходяться у державній власності і можуть бути надані у власність за визначеними коментованою статтею процедурами, можуть перебувати у запасі (див. коментар до ст. 19 ЗКУ). У цьому випадку вилучення або викуп не проводяться. Землі запасу були сформовані головним чином в період формування територій сільських, селищних та міських рад (до 10 % земель були передані у запас). У запасі також можуть перебувати землі резервного фонду, що були сформовані під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 р. — до 15 % площі усіх сільськогосподарських угідь на території відповідних рад). Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га, загальна площа земель запасу на 01.01.2006 становила 9,0 млн. га.

Еще по теме:

  • Ст116 ч2 ук рф комментарий Ст116 ч2 ук рф комментарий Кнопка вызова консультанта находится внизу каждой страницы справа. Это БЕСПЛАТНО и КОНФИДЕНЦИАЛЬНО ! Обязательно пишите в форме Ваш вопрос. Это позволит нам сразу предоставить Вам соответствующего направлению […]
  • Мировой суд темрюкский район Мировой суд темрюкский район Темрюкский районный суд Адрес: 353520, г. Темрюк, ул. Таманская, 25 Основные контактные данные: Приемная: (86148) 5-15-30 Канцелярия: (86148) 5-26-63 Реквизиты для уплаты госпошлины: Банк получателя: ГРКЦ […]
  • Ч 1 ст 116 ук рф состав доказательства Ч 1 ст 116 ук рф состав доказательства Автострахование Жилищные споры Земельные споры Административное право Участие в долевом строительстве Семейные споры Гражданское право, ГК РФ Защита прав […]
  • Предыдущий расчетный период что это Расчет отпускных Контур.Бухгалтерия — месяц бесплатно! Автоматизированный расчет отпускных в несколько кликов. Экономьте свое время. Работникам предоставляются ежегодные отпуска с сохранением места работы (должности) и среднего […]
  • Запись в трудовой книжке об увольнении после отпуска Отпуск с последующим увольнением Актуально на: 25 января 2018 г. Каждый работник имеет право на отпуск. Но после отдыха работник может уже и не вернуться на работу, предварительно согласовав с работодателем отпуск с последующим […]
  • 160 новый ук рф Обратная сила уголовного закона В Уголовный кодекс Российской Федерации 03.07.2016 года внесены изменения Федеральным законом от 03.07.2016 года № 323 – ФЗ, 324 – ФЗ, 325 — ФЗ, в судах первой инстанции неоднократно возникают спорные […]
  • Договор инком авто СК «Стандарт-Резерв» и «Инком-Авто» подписали договор о сотрудничестве в области автострахования В рамках договора компания СК «Стандарт-Резерв» предлагает покупателям автомобилей салонов «Инком-Авто» дифференцированные страховые тарифы […]
  • Какая статья ук рф за нанесение побоев Статья 116. Побои Информация об изменениях: Федеральным законом от 7 февраля 2017 г. N 8-ФЗ статья 116 изложена в новой редакции Статья 116. Побои См. комментарии к статье 116 УК РФ Побои или иные насильственные действия, причинившие […]